30 вересня в Покровську завершилося встановлення довгоочікуваної скульптурної композиції, присвяченої великому українському поету і художнику, автору відомого всьому світу «Кобзаря» Тарасу Шевченку. Багато мешканців міста вже встигли оглянути нову культурну пам’ятку та сформувати про неї власну думку. Поки ж, до офіційного відкриття композиції, яке буде приурочене до потрійного свята – Дня захисника України, Покрови Пресвятої Богородиці та Дня українського козацтва, вона буде прихованою за металевим парканом.
Як і припускав автор проекту, художник і скульптор Петро Антип, який особисто брав участь у встановленні бронзового Шевченка, пам’ятник прийшовся до вподоби не всім. Розуміючи заздалегідь, що його будуть і хвалити, і критикувати одночасно, Петро Іванович говорив: «Я можу бути впевненим в одному: ця робота для мене дуже важлива, і вона буде гідною».
Свою думку стосовно скульптурної композиції висловила та попросила донести до широкого громадського загалу член місцевої Громадської ради Світлана Гавриленко. Саме вона разом із групою однодумців ще з початку 90-х років добивалася встановлення в Покровську пам’ятника Кобзареві.
«Я хочу розпочати з цитування кількох думок, висловлених відвідувачами сайту Pokrovsk.news, – сказала Світлана Миколаївна. – «Шедеврально», «Шевченко геніальний, патріотичний та сповнений енергії», – кажуть одні. А ось інша думка: «Идея Шевченко – патриота рухнула в этом памятнике» и «Надеюсь, что больше работ Антыпа не будет в нашем городе». Пропустивши через себе ці думки, мушу сказати: немає в цій скульптурі самого Шевченка. Ні автопортрета – який, до речі, міг використати скульптор, ні глибини, ні енергії – бо ж Шевченко сидить мовчки та запрошує на розмову. Є лише, як кажуть, «русский блин с лопаты». Ні патріотизму, ні заклику до боротьби. Та й зображення книги «Кобзар» – це повна образа нас, українців. Не про це ми мріяли з 1991 року. Єдина заслуга міської влади – що вона не наважилася змінити місце для пам’ятника Шевченкові, і він з’явився саме тут, на площі Шибанкова».
Світлана Гавриленко вважає, що головний недолік нововстановленої скульптурної композиції – невідповідність зображення Шевченка реальній історичній постаті, як мислителя і пророка, борця за українську націю.
«Петро Антип взяв за основу «Кобзар» 1840 року, виданий у Санкт-Петрербурзі, коли самому автору було лише 26 років, і до збірки ще не увійшло жодного серйозного твору, – продовжила Світлана Миколаївна. – Хіба що «Катерина», де все плаче й не вбачається Шевченко-борець. Значимі пророцькі речі – «І мертвим, і живим», «Кавказ», «Сон», «Холодний Яр», «І не однаково мені» – з’явилися пізніше. Все це не було враховано при спорудженні пам’ятника. Тому я вважаю, що він – не що інше, як пам’ятник сьогоднішній покровській владі».
Наостанок Світлана Гавриленко додала, що вона не збирається брати участь в офіційному відкритті скульптурної композиції, назвавши запланований захід «похованням української ідеї борця Шевченка».
Своє ставлення до нового арт-об’єкту в Покровську висловила й історик, педагог, викладач історії в ЗОШ №12 Ірина Шинкаренко.
«Довгоочікуваний пам’ятник Шевченку нарешті з’явився у Покровську, і багато людей виявилися небайдужими, висловлюють свої думки, і цей факт не може не радувати», – каже Ірина Валентинівна.
За словами Ірини Шинкаренко, умовно всі претензії вона поділяє на дві групи. Перша – щодо того, що Шевченко у зображенні скульпторів не відповідає історичній епосі, має не той вигляд, не такий костюм, слово «Кобзарь» на книзі написане з м’яким знаком і навіть вказане місто друку цієї першої книги – Санкт-Петербург.
«Але ж хочу звернути увагу, що Петро Антип із тих авторів, які дуже ретельно вивчають історичні джерела, щоденники сучасників Шевченка та інше. Хто так не вважає – раджу почитати біографію Кобзаря, думки про нього, – прокоментувала історик. – Шевченко дійсно зображений у молодому віці, і перше видання «Кобзаря» побачило світ саме в Санкт-Петербурзі».
Друга група претензій, як їх поділила Ірина Шинкаренко, стосується художнього зображення поета.
«Навіть коли ми дивимося на один і той самий пейзаж, читаємо одну книгу чи дивимося фільм – і тоді у кожного виникає своя думка, – говорить Ірина Валентинівна. – Так само і з цим пам’ятником: у нього завжди будуть свої прихильники і противники. Але він – творіння саме нашого часу, першої половини 21 століття. У місцевій скульптурі інших населених пунктів сьогодні переважають не якісь монументальні речі, а саме скульптурні композиції. І комусь це подобається, а комусь ні. Мені особисто приємно бачити молодого Шевченка. Ніхто не заперечує, що він – патріот і символ нації. Але при цьому він не повинен стояти на шестиметровому постаменті у скорботній позі».
Не зовсім зручно, за думкою Ірини Шинкаренко, те, що бронзова книга «Кобзар» закриває частину будівлі ДонНТУ, і, можливо, на її місці краще б виглядав прозорий елемент скульптурної композиції.
Зауважила Ірина Валентинівна й щодо того, у мешканців завжди були, є і будуть претензії до діючої місцевої влади. Те ж саме можна сказати і стосовно скульптурної композиції, присвяченої Шевченку.
«Але пам’ятник вже встановлений, і ми будемо ним пишатися, – додала історик. – Бо ж пам’ятники сьогодні встановлюються не так часто».
Мешканці Покровська також можуть виказати своє ставлення до пам’ятника Шевченку на площі Шибанкова, взявши участь у опитуванні, яке стартувало на сайті телекомпанії «Орбіта». Особисту думку можна також висловити у коментарях.
