До березня 2014 року в місті повинен з’явитися пам’ятник Шевченку. Принаймні на такій необхідності наголошують ініціатори спорудження монумента. Кінцева дата визначена невипадково – держава буде відзначати двохсотрічний ювілей Кобзаря. Чи вдасться активістам виконати заплановане? З якими труднощами вони стикаються, що вже вдалося зробити? Про це нам розповіла голова ініціативної групи із спорудження пам’ятника Світлана Гавриленко.
– Світлано Миколаївно, розкажіть, будь ласка, кому належить ідея встановлення монумента. Чи відчуває наше місто необхідність у ньому?
– Встановлення у Красноармійську пам’ятника Тарасові Шевченку – моя ідея. Виникла вона досить давно, ще на початку дев’яностих. Країна тоді переживала хвилю національного підйому. Люди, небайдужі до відродження української державності, гуртувалися саме біля пам’ятників Кобзарю. Його твори зазвучали інакше, були переосмислені у іншому, самостійницькому руслі, а сам Шевченко знову, як у дорадянські часи, став символом вільної незалежної України.
Як співголова осередку Руху влітку 1991 року я звернулася до місцевої влади з пропозицією встановити у Красноармійську пам’ятник Шевченку. Було створено відповідну комісію. До неї, серед інших, увійшли головний архітектор Л.А. Кисельов, головний художник А.І. Парафінюк, працівник музею В.М. Стрюк. Розглядали кілька місць, де можливе було розташування монумента: площа Шибанкова, бульвар Андрющенка, сквер Горького, майбутній кінотеатр у мікрорайоні «Шахтарський». Головний архітектор Кисельов спочатку пропонував впорядкувати пустир навпроти бібліотеки і розмістити пам’ятник там, але врешті згодився, що кращого місця, ніж центральна площа, не знайти.
У дев’яності роки настали важкі часи, і справа потрохи заглухла. Я постійно була у роз’їздах – спочатку стала працювати у літературному театрі при Донецькій філармонії, згодом почала виступати як лектор-методист Інституту українознавства. У Красноармійську до 2004 року бувала лише зрідка, але думка, що у нас треба встановити пам’ятник Кобзареві, мене не залишала. Відвідуючи різні міста, я завжди придивлялася до монументів, фотографувала. Яких тільки Шевченків не надивилася! Старих, молодих, у повний зріст, сидячих, стоячих… А на Андріївському узвозі у Києві натрапила на Шевченка роботи Церетелі – так там він виглядає як справжнісінький грузин! Остаточно повернувшись до Красноармійська, я знову порушила питання про створення у місті центру державності – тобто про спорудження пам’ятника Кобзареві. Необхідність мати такий центр, на мій погляд, очевидна.
– Але ж у 2006 році влада Вас підтримала?
– Ми звернулися з колективною заявою, під якою зібрали 445 підписів, і у лютому 2006 року відповідне питання було винесене на розгляд депутатів. 28 з 40 висловилися за спорудження пам’ятника на площі Шибанкова. За два тижні по тому була річниця з дня народження Шевченка, і 9 березня, в ході урочистого мітингу, тодішній мер міста Микола Приймаченко відкрив на площі пам’ятний знак. Це той самий камінь, який донині стоїть біля інституту і який посвідчує, що на цьому місці буде споруджено пам’ятник.
Попри це процес будівництва на кілька років зупинився. Справу вдалося зрушити з місця лише минулого року, з приходом на посаду керівника міста Г.О. Гаврильченко. Ми знайшли спонсорів, звернулися до відомого донецького скульптора, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Скориха, і він виконав макет пам’ятника. На шевченківські свята в приміщенні Красноармійського індустріального інституту було влаштовано урочисту презентацію майбутнього монумента. Всі бажаючі змогли взяти участь у заході і побачити, яким буде пам’ятник.
Під час презентації макета майбутнього пам’ятника Шевченку у Красноармійському індустріальному інституті (березень 2012 р.)
– Протягом кількох років ініціативи зі спорудження пам’ятника зустрічали опір. Не припиняються виступи проти встановлення бюсту на площі Шибанкова. Чи готові Ви до компромісу?
– Хочу зауважити, що Шевченка в Україні шанували завжди, навіть за радянські часи. Що Шевченку не місце у Красноармійську взагалі і на площі Шибанкова зокрема – це думка однієї конкретної людини. Галас вчиняється на рівному місці. Нас, ініціаторів встановлення бюсту, всіляко провокують, намагаються втягти до конфлікту. Як тільки не називають у своїх письмових відозвах і у виступах – і бандерівцями, і фашистами! Гірко це чути, тим більше що нема жодних підстав для таких висловлювань. Мій батько воював, дійшов до Одера, згодом помер через поранення. Нехай я сприймаюся як особистий опонент, але ж до ініціативної групи належу не я одна. У неї входить багато людей – представники громадських та партійних організацій, депутати. Не можна їх усіх так огульно обвинувачувати в фашизмі – це нонсенс!
Я схиляю голову перед подвигом радянського солдата, він вартий якнайбільшої пошани. Велика Вітчизняна – це героїчний епізод української історії, але тільки епізод. Водночас з вшануванням героїчного минулого слід шанувати саму країну, її символи. Треба розвивати державу, розбудовувати – аби вона була сильна, заможна. Це той об’єднуючий фактор, що має згуртувати людей різних національностей, які проживають на українській землі, у єдиний народ. Яким же чином прищеплювати ці ідеї, як не через шанобливе ставлення до нашої історії, до традицій, до визначних особистостей? У когорті великих українців Шевченко займає настільки визначне місце, що вже давно сприймається не як людина, а як символ, як уособлення нашої держави. Де ж стояти символу, як не на головній площі міста – там, де вирує життя, де розміщені органи влади, осередки освіти та культури? Це елементарна логіка.
– Вам закидали, що коли у 2006 році йшлося про встановлення пам’ятника, Ви казали, що він є у наявності. Відкрили пам’ятний знак – а згодом з’ясувалося, що бюсту немає, його треба ще купувати.
– У дев’яності я знайшла цілих два пам’ятника. Один мені пообіцяли у місті Червонограді Львівської області, інший я особисто випросила у голови Львова Василя Куйбіди. І там, і там встановлювали нові, більш цінні пам’ятники Шевченку, а я попросила забрати ті, що стояли раніше – цілком пристойні, але виконані у радянській манері. Треба було тільки забезпечити доставку. Я зверталася до тодішнього мера Приймаченка – але він відмовив, посилаючись на брак коштів.
Згодом, у двохтисячні, надати пам’ятник обіцяв голова Всесвітнього конгресу українців, уродженець Красноармійська Віктор Піденко, проте щось в нього не вийшло. У 2005 році я зверталася навіть до президента Ющенка – власноруч передала листа під час Всесвітнього форуму українців у Києві. Облдержадміністрація отримала листа з його резолюцією сприяти спорудженню монумента у Красноармійську, потім цей лист був перенаправлений до виконкому.
Андрій Ляшенко жодних спроб сприяти не зробив. Проте, на щастя, у місті знайшлися небайдужі люди. Допомогли скласти документи, відкрити благодійний фонд, і тепер ініціативна група отримала змогу збирати гроші на будівництво. Зараз проводимо роботу серед керівників установ, підприємств – просимо фінансово підтримати проект. Часу до 200-річчя лишилося обмаль, а сума потрібна досить велика – кількасот тисяч гривень. Ми вирішили, що якщо вже будувати пам’ятник, то гарний, якісний, на віки. Його розробив найвидатніший скульптор Донеччини Олександр Скорих. Монумент сягатиме 5 метрів, а Шевченко зображений на ньому молодим, повним сил, надій на майбутнє. До речі, нашу ініціативу підтримали голова облдержадміністрації Андрій Шишацький і багато відомих людей нашого міста.
Дуже добре, коли влада розуміє: треба виховувати патріотизм, духовність, шанобливе ставлення до рідної землі та її символів. Особливо важливо проводити таку роботу серед молоді, залучати до неї місцеву інтелігенцію. З цією метою ми вже цього року плануємо створити своєрідний культурно-духовний центр на основі міської бібліотеки. Там давно вже гуртується цвіт нашого міста – поети, письменники, художники, які входять до товариства «Суцвіття». Зараз завдяки підтримці заступника міського голови Володимира Балашова та директора центральної міської бібліотеки ім. Шевченка Наталії Жмутської ми обладнуємо картинну галерею козацької слави. Задля цього на кошти меценатів були куплені полотна видатного місцевого художника Петра Вітра. Завдяки ним місцеві мешканці, а особливо діти, зможуть на власні очі побачити, що являла собою Запорізька Січ, зможуть дізнатися, які ідеї сповідували козаки. Презентація галереї відбудеться цього року, напередодні дня народження Тараса Шевченка.
Задумів ще дуже багато. Ми разом з художниками міста та студією «Графіка» під керівництвом Миколи Бойка плануємо влаштувати конкурс на кращий малюнок за шевченківськими творами, конкурс української патріотичної пісні. Всі ці та інші заходи будуть присвячені 200-річчю з дня народження Великого Кобзаря та 150-річчю з дня його перепоховання.
Треба зауважити, що протягом кількох останніх років було видано цілу низку документів якнайвищого рівня про підготовку до святкування двохсотрічного ювілею Шевченка – це Постанови та розпорядження Кабміну, Укази Президента, Постанова Верховної Ради. На їх виконання вже зараз місцевій владі слід подбати про належне влаштування урочистих заходів, негайно створити Координаційну раду, активно співпрацювати у цьому напрямі з громадськістю, закладами освіти, від шкіл до інституту, керівниками підприємств міста. Зволікати не можна, час плине – не хотілося б, щоб Красноармійськ пас задніх.
Ініціативна група взяті на себе зобов’язання виконала. Ми надали до виконкому низку документів – клопотання про спорудження пам’ятника, фінансово-економічне обґрунтування вартості спорудження та інші, знайшли скульптора для виконання робіт, за рахунок місцевих меценатів провели презентацію макета майбутнього пам’ятника, створили фонд «Кобзар» зі збору коштів на будівництво.
Ініціативну групу підтримує переважна більшість депутатів, на рахунок фонду почали надходити кошти. Ми неодноразово наполягали, що треба фінансувати будівництво за рахунок бюджету. На останній сесії в.о. голови Галина Гаврильченко запевнила, що монумент таки буде споруджено. Я вірю, що влада усвідомлює свою відповідальність у цій важливій справі, і пам’ятник на центральній площі обов’язково буде.
* * *
Кошти на будівництво пам’ятника Тарасу Шевченку можна перерахувати на р/р 26008300948013, відкритий в ТВБВ №10004/0218 філії – Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», код банку 335106. Одержувач – Красноармійська міська БО «Кобзар», код ЄДРПОУ 38329571.
Розмовляла Альбіна ДРУЖБІНА, «Орбіта плюс»