З одного боку легендарна постать, з іншого – звичайна людина. Ким був Шевченко для своїх сучасників? Ким став для нащадків? Чи передбачав, що через майже сто п’ятдесят років після його смерті мов живі постануть рядки його віршів? В рік 200-річчя з його народження Шевченко став чи не найпопулярнішою людиною в світі. Як згадував Кобзаря Красноармійськ, ми поцікавилися у мешканки міста, відомого громадського діяча Світлани Гавриленко.
– Світлана Миколаївна, чи не перебільшують шанувальники творчості Шевченка, називаючи його святинею українського народу?
– Кажуть, що більше всього пам’ятників в світі присвячено саме Шевченку. Це результати наукових досліджень. Мабуть, так сталося не тільки тому, що українська діаспора досить чисельна і могутня – як кажуть, «нашого цвіту по всьому світу».
Я думаю, це пов’язане насамперед з тим, що для багатьох людей Шевченко став уособленням України, характеру українців, їхньої мети, їхньої мрії, долі…
Зараз спадають на думку слова великого Вольтера, які він сказав про українців після повстання Богдана Хмельницького: «Україна завжди прагнула волі». І все це є в Шевченкові, в його віршах, в історії його життя. Він став тим кращим, що має український народ.
Колись давно я їздила з лекціями по всій Україні. Я подорожувала Черкащиною, Кіровоградщиною. Мене запрошували не тільки в міста, але й в села. То я вам скажу, що в хатах, сучасних гарних українських хатах поряд з іконостасом в рушниках стояв або висів портрет Шевченка. І до цьго часу нічого не змінилося.
– А щодо Шевченка-людини? Зараз стало дуже модним розкривати таємниці з життя великих, і часто можна почути, що Тарас Григорович був не дуже високоморальною людиною.
– Насамперед він був живою людиною, і суто людські бажання і прагнення були притаманні його особистості.
Зараз дуже активно обговорюється питання про походження Тараса Григоровича, ніби з кріпаків була тільки мати поета. Вона буле дуже гарна на вроду і прислужувала у пана Енгельгардта. Він був людиною аристократичною, великого розуму, серця і духовності. Так ось батьківство Тараса приписують саме йому.
Тому стає зрозуміло, чому у Шевченка поєднуються цей народний розум, відчуття українського життя і художній талант, високий моральний дух.
Про своє складне життя він каже у вірші «Доля».
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде», – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
Тож починав він простим хлопчиком, босоногим. Але вже з народження було закладене в ньому це відчуття прекрасного: краси життя, поєднання з природою, простим народом, з Оксаночкою дружба, якій присвячено «Мені тринадцятий минало».
Але по Божому промислу його талант побачили кращі люди Петербурга. Ми знаємо, що завдяки російській інтелігенції він був викуплений з кріпацтва. І одразу ж почав вчити кілька мов, займався мистецтвом, був вхожий в кращі салони Санкт-Петербурга.
Він став справжнім франтом, дуже гарно одягався, мав добрий смак. Це вже потім у віці десть 26-27 років він став носити шапку і кожух, шаровари. Така мода на той час була серед української патріотичної інтелігенції.
Так, в нього було багато жінок. В нього багато хто закохувався. Він дуже гарно співав, в нього був прекрасний баритон, чудово декламував, танцював.
Але не цим цінний Шевченко. Кажуть, що в історії будь-якого народу настає час, коли Бог посилає йому пророка, щоб народ цей не загинув, не зник з історичної арени. Мабуть, нам Божим промислом був посланий Тарас.
Він створив Біблію для свого народу. Шевченко так і сказав про «Кобзаря»: «Даю книгу своєму народові».
– Які з віршів Шевченка, на Вашу думку, стали пророцькими?
– Як і багато інших поетів, Шевченко починав з романтичних творів. В чомусь був навіть схожий на Байрона. Але українським духом був пронизаний кожен художній образ: тополя, Катерина, що тужить над своєю жіночою долею.
Його бунтарський дух проявився дуже чітко в творах козацької тематики «Підкова», «Тарасова ніч», «Холодний яр», «Гайдамаки». До сих пір відчувається зв’язок з тими подіями минулого.
Я була у Холодному Яру, розмовляла з людьми і відчувала ту особливу ауру незламності, що там панує. І цей дух патріотизму дуже відчував Тарас Григорович.
Рівно 200 років пройшло з того моменту, як народився Шевченко. Начебто цю дату треба дуже широко святкувати, і єдино, і мирно. Але Бог нам посилає знов випробування через Шевченка. Бо Шевченко сказав: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». І зараз він з глибини віків посилає нам знак: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!» Це був його заповіт, це було його пророцтво. І я вірю, що зараз ми перетворюємось на єдину націю.
– Світлана Миколаївна, з нагоди святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка в Красноармійську вже пройшло багато культурних заходів, деякі ще плануються. Але ж головної події так і не відбулося – не був відкритий пам’ятник Кобзарю. Яка доля цього проекту?
– Це дуже болюче питання. Ми так і не знайшли порозуміння з місцевою владою щодо місця розташування споруди.
Але є такий юридичний термін – звичаєве право. Уже вісім років мешканці міста кладуть квіти до пам’ятного знака, розташованого на площі Шибанкова. Це місце було освячене і урочисто відкрите.
А пам’ятник Шевченку, можливо, буде одним з небагатьох символів України в Красноармійську. До того ж сам геній поета заслуговує на те, щоб його фігура стояла на центральній площі міста. І я вірю, що так і буде.
Ганна Молчанова, orbita.dn.ua
