Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Володимира Висоцького (1938-1980), російського поета і прозаїка, актора, автора і виконавця пісень, повідомляє Укрінформ. Як актор він знявся у 30 художніх стрічках.
Слава Висоцького ще за його життя була безпрецедентною: минаючи радіо, телебачення, друк, завдяки магнітофонним стрічкам, його пісні ставали відомі усім. Багато пісень Висоцький написав для кінофільмів.
Він був не тільки своєрідним реверсом радянської естради (аверсом, звісно, був монументальний Кобзон – до речі, лише на рік старший за Висоцького), – він був реверсом, зворотнім боком усієї радянської, непохитної сіро-брежнівської дійсності з її шамотінням пустопорожніх лозунгів.
Його пісні не співали хором в компаніях: хіба ж можна співати гуртом «Кони привередливые», «Двери настежь у вас, а душа взаперти», або ж «Все не так, ребята…» – їх лише слухали: напружено, затамувавши подих, всотуючи шалений високовольтний хрип, що рвався з магнітофонних бобін. Тисячам людей цей голос дарував надію пересилити страх, приниження, випрямитись і гордо, по-чоловічому підвести голову. Віднайти власний голос, власне «я» в безликій, видресируваній зграї «будівників комунізму».
Останнім часом Висоцького намагаються «ошансонити» і «опопсити», звівши його непокірливу громадянську лірику, яка била навідліг, до примітивного блатаря, а постать самого поета до такого собі середньостатистичного «советского гражданина с буржуазными замашками» (мовляв, «да был как все») – новітні телепропагандисти стали більш витонченими у методах приборкування громадського духу. Але, попри старання, навряд чи їм вдасться перетворити «охриплий його баритон», «відчаєм зірваний голос» на приємний фальцет. Що він, до речі, теж передбачав.
