Поміркуйте, як часто на вулицях міста, дитячих майданчиках, загальноміських святкуваннях для наймолодших або навіть на новорічних зустрічах зі Святим Миколаєм ви бачите особливих дітей? Виявляється, що практично жодної дитини там не зустрінеш, бо життя таких хлопчиків і дівчаток швидше нагадує ізоляцію від усього світу в чотирьох стінах домівки. І чарівне та радісне дитинство пролітає повз них.
З одного боку, батьки намагаються захистити своє чадо від косих поглядів, жалості та незручних запитань. З іншого – вони просто змиряються з фактом, що їх син чи донька не такі, як інші діти, і просто залишаються сам на сам зі своєю бідою.
Здавалося, так буде завжди. Втім, в наші дні погляди суспільства на проблему значно змінились. Тепер особливим дітям досить ховатись у самотності. І кожному саме час простягнути руку, змінити жалість на прийняття та повагу. 2006 року ООН підписала «Конвецію про права інвалідів». У цій Конвенції записано, що «кожна людина з обмеженими фізичними можливостями має право на повагу її фізичної та психічної цілісності нарівні з іншими» (стаття 17). Це стало насправді важливим кроком у розвитку суспільства.
Джерело інформації: Державна служба статистики України
У нашій країні в сфері освіти також проходять певні зміни. Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й вміння застосовувати їх у житті. Новації торкнулись не лише звичайних діточок, а й тих хлопчиків і дівчаток, які мають спеціальні освітні потреби. Саме тому інклюзивне навчання стало нагальною потребою часу.
Інклюзія – модне слово чи реальна можливість соціалізації?
Закон України «Про освіту» зазначає:
Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, а також їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Психолого-педагогічна, корекційно-розвиткова та інша допомога особам з особливими освітніми потребами в системі освіти надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням їхніх потреб, визначених в індивідуальній програмі розвитку особи з особливими освітніми потребами.
Тож інклюзивна освіта – це не просто прихід дитини з особливими освітніми потребами до звичайної школи. Тут йдеться про створення в спільному просторі особливого підходу до навчання такої дитини серед звичайних однолітків, та сприйняття її іншими як рівної. А ще тут передбачено додаткові елементи навчального процесу: індивідуальний план розвитку, спеціально облаштоване місце і належні умови для неї. Тобто інклюзивна освіта в широкому сенсі передбачає створення рівних можливостей для всіх категорій дітей в Україні. Жоден з них не має відчувати себе іншим – і це головне завдання інклюзії.
У наші дні з метою діагностування порушень стану дитини та її освітніх потреб в містах та селах відкриті інклюзивно-ресурсні центри. Вже більше року в Покровську на базі загальноосвітньої школи №2 діє такий заклад.
Крок за кроком до перемоги…
Мабуть, у кожній справі перемога – це результат спільної роботи всієї команди. Інклюзивно-ресурсний центр – це дружня команда спеціалістів, які всебічно прагнуть допомогти особливим діткам не відчувати себе іншими. До речі, методик, як допомогти вирішити проблеми кожної дитини особисто, тут вистачає. Та спочатку діагностування.
За словами спеціалістів Покровського інклюзивно-ресурсного центру, за час існування закладу за консультацією сюди звернулось 535 осіб, втім лише 72 дитини відвідують заняття. Нажаль, сьогодні такі новації в освітній сфері для дітей з особливими потребами все ще є не зовсім зрозумілими для деяких батьків. Тому вони, як і раніше, просто ховають свої проблеми в чотирьох стінах.
Іграшки-лікарі
У більшості дітей є певні проблеми з комунікацією. Не кожен особливий хлопчик або дівчинка у віці трьох-чотирьох років вміють найпростіше – говорити. Та це не проблема.
Постійні заняття дають свої плоди, адже головна мета центру – соціалізувати особливих дітей, надати їм рівні можливості серед звичайних хлопців і дівчат. Тож сьогодні вже не є чимось незвичайним, що така дитина навчається у звичайному класі з усіма.
Життя, коли ти інший…
Юний житель Покровська Ренат – симпатичний, веселий, жвавий і талановитий хлопчик, як і усі дітки його віку. Про те, що він «особливий», можуть, мабуть, сказати лише записи в його медичній картці. Сьогодні він вдало порається з завданнями вчителя із Покровського інклюзивно-ресурсного центру. А ще відвідує купу творчих гуртків, займає призові місця на конкурсах та змаганнях.
Окрім Ренатика, в родині Кузнецових зростають ще три хлопчика.
Це активна і головне – дружня родина. За словами мами Рената, дізнатись про те, що довгоочікуваний синочок буде не таким, як всі, стало для неї спочатку шоком. Важкі пологи дали про себе знати. Допомогла всебічна підтримка чоловіка. Вже з перших днів батьки почали займатись реабілітацією хлопчика в спеціалізованому центрі Донецька. І це дало позитивний результат. Потім – негаразди в країні, військові дії на Сході, відвідувати шахтарську столицю стало неможливо. Та й гаяти час було неможна. Анастасія звернулась до місцевих вузьких спеціалістів, які продовжили займатись з Ренатом. Як кажуть: хто шукає, той завжди знайде. Коли в Покровську відкрили інклюзивно-ресурсний центр, жінка одразу звернулась туди. І тепер Ренат навчається в звичайному класі покровської школи та опановує матеріал разом зі своїми однолітками.
Шкільне життя на рівних: від ідеї до реальності
Загальноосвітня школа Гришиного є особливою. Попри те, що навчальний заклад знаходиться в сільській місцевості, тут зроблено чудовий ремонт, в коридорах стоять зручні меблі для відпочинку учнів, на вікнах красиві деталі декору та гардини.
Вчителі і керівник закладу впевнені, в школі має бути затишно, наче вдома. Адже більшу частину дня діти проводять саме тут. А ще серед звичайних класів є один не зовсім звичайний. Так тут також є дошка, дві сучасні парти і підручники. Але саме в цьому невеличкому класі вчитель індивідуально займається з особливими дітками… Один з них Сергійко.
Навчання у хлопчика чергується з фізичними вправами та іграми, тому сумно йому на уроках не буває.
Ось завершилась математика, пролетіла перерва і наступний урок – вже з усіма в класі.
Хлопчик, як і всі інші, відповідає на питання, пише, читає. Його однокласникам пощастило – на уроці присутній помічник вчителя, а це великий плюс. Адже кожен може отримати додаткову допомогу.
Чи не знижується якісь навчання в інклюзивному класі?
На думку педагогів інклюзивного класу Гришинської школи, наявність у школі дітей з особливими освітніми потребами підвищує кваліфікацію вчителів. Натомість учні, які бачать, що однокласник, який має певні труднощі в навчанні, вчиться краще та старанніше, починають показувати вищі результати в навчанні.
Школа дає особливим діткам не тільки знання. Тут все, як і у звичайному житті: спільні інтереси, шкільні друзі, цікаві пригоди. А це достойний і комфортний простір включення дитини в освітній процес. Тому і результати гарні. За словами директора Ірини Колесник, головне – сприймати кожну особливу дитину як рівну, ні в якому разі не варто акцентувати увагу на її слабкі сторони, тим більш проявляти жалість. Рівність – це гарний шлях у доросле успішне життя.
Тож, як бачимо, інклюзія є соціальним ідеалом гуманізму та толерантності. Лише нам, звичайним людям, варто трішки змінитись у бік прийняття «інакшості» інших для взаємного збагачення. А поки, як свідчить статистика, маємо такі результати:
Джерело інформації: Державна служба статистики України
Як бачимо, перш ніж змінити особливу дитину, треба змінити тих, хто її оточує. І тут повинен діяти єдиний принцип: бути іншим – це нормально! Тільки тоді реформа у сфері освіти, зокрема, створення НУШ та започаткування інклюзивного навчання, дасть реальні можливості дитині з інвалідністю відчути, що вона така, як усі, а її батькам – що інклюзія не ілюзія!
